Податки із зарплати у 2026 році: скільки отримує працівник, скільки платить роботодавець і як Україна виглядає на тлі світу

Зарплата 50 000 грн в Україні насправді коштує роботодавцю 61 000 грн. Але працівник отримує лише 38 500 грн. Різниця у 22 500 грн складається з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску.

Інакше кажучи, із кожної 61 тисячі гривень, яку компанія витрачає безпосередньо на оплату праці та обов'язкові нарахування, до працівника доходить приблизно 63%. Решта спрямовується на податки та соціальне страхування.

Чи багато це за міжнародними мірками? У Бельгії та Німеччині сукупне податкове навантаження на працю значно вище. У США, Великій Британії, Ірландії, Австралії та низці інших держав – нижче.

ГРОШІ pro розібрали, як саме оподатковується зарплата в Україні у 2026 році, скільки насправді коштує працівник бізнесу, чому порівнювати лише ставки прибуткового податку неправильно та які зміни могли б зробити українську систему справедливішою.

Які податки сплачують із зарплати в Україні у 2026 році

Для більшості найманих працівників діє відносно проста схема: два платежі утримують із нарахованої зарплати, а третій роботодавець сплачує додатково.

Ці ставки встановлені Податковим кодексом (відкривається в новій вкладці) і Законом про єдиний внесок (відкривається в новій вкладці). Йдеться про стандартний випадок найманої праці. Для окремих категорій працівників, роботодавців та виплат передбачені спеціальні правила.

ПДФО – 18%

Податок на доходи фізичних осіб утримується з нарахованої зарплати.

Наприклад, із 30 000 грн gross роботодавець утримує 5 400 грн ПДФО.

Військовий збір – 5%

У 2026 році стандартна ставка військового збору для зарплатних доходів становить 5%.

Зі згаданих 30 000 грн це ще 1 500 грн.

Разом два утримання складають 6 900 грн, а працівник отримує 23 100 грн.

Водночас є винятки для певних категорій доходів та осіб. Тому ставку 5% не слід автоматично застосовувати до абсолютно всіх виплат.

ЄСВ – 22%

Єдиний соціальний внесок фінансує систему загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема пенсійне та інші передбачені законом види страхового забезпечення.

Принципова відмінність ЄСВ від ПДФО та військового збору полягає в тому, що за стандартної схеми його нараховують понад gross-зарплату.

Якщо зарплата працівника становить 30 000 грн, роботодавець додатково нараховує 6 600 грн ЄСВ.

Отже:

• працівник отримує 23 100 грн;
• роботодавець витрачає 36 600 грн;
• різниця між повною вартістю праці та зарплатою на руки становить 13 500 грн.

ЄСВ не варто механічно називати просто ще одним податком до бюджету: це обов'язковий страховий внесок із визначеним соціальним призначенням. Однак для оцінювання повної вартості праці його необхідно враховувати.

Калькулятор зарплати 2026: розрахуйте суму на руки та витрати роботодавця

Калькулятор рахує в обидва боки: від нарахованої зарплати (gross) – суму на руки, а від бажаної суми на руки (net) – потрібну нараховану зарплату, утримання і повні витрати роботодавця. Він враховує максимальну базу ЄСВ і правила для зарплат, нижчих за мінімальну, але не охоплює податкову соціальну пільгу та спеціальні ставки для окремих категорій.

Приклад: хочу отримувати 50 000 грн на руки

Якщо працівник домовляється з роботодавцем про 50 000 грн net, цієї суми недостатньо для оцінювання витрат компанії.

За стандартною схемою потрібно нарахувати приблизно 64 935 грн gross. Після утримання 18% ПДФО та 5% військового збору залишиться 50 000 грн.

Ще приблизно 14 286 грн становитиме ЄСВ роботодавця.

Таким чином, щоб працівник отримав 50 000 грн на руки, компанія витратить близько 79 221 грн на місяць лише на зарплату та відповідні обов'язкові нарахування.

Звідси просте правило: поки зарплата не перевищує максимальну базу ЄСВ і немає спеціальних ставок, кожна гривня на руки коштує роботодавцю приблизно 1,58 грн (122 / 77). Для зарплат понад 172 940 грн gross це співвідношення поступово зменшується.

Саме тому під час обговорення компенсації важливо уточнювати, про яку суму йдеться: gross, net чи повний бюджет роботодавця.

Скільки податків забирає зарплата: приклади для різних доходів

Наведені нижче розрахунки стосуються стандартного працівника без спеціальних пільг.

Два останні рядки потребують пояснення.

У 2026 році максимальна база нарахування ЄСВ становить 172 940 грн на місяць, тобто 20 мінімальних зарплат. Відповідно, максимальний ЄСВ за стандартною ставкою 22% складає 38 046,80 грн.

Ці показники наведені в офіційному роз'ясненні ДПС (відкривається в новій вкладці).

Зарплата 172 940 грн – саме межа: до неї працівник отримує 77% gross, а роботодавець витрачає 122% gross. Для зарплати 200 000 грн ЄСВ уже не дорівнюватиме 44 000 грн. Його обмежує встановлена законом максимальна база, тоді як ПДФО і військовий збір і далі рахують з усієї зарплати.

Ця особливість означає, що відносне навантаження на дуже високі зарплати може бути нижчим, ніж на середні, якщо порівнювати всі платежі з повними витратами роботодавця.

Чому податкове навантаження не дорівнює 45%

Поширена помилка – просто додавати ставки:

18% + 5% + 22% = 45%.

Такий результат не відображає реальної частки податків і внесків у повних витратах роботодавця, адже ставки застосовуються до різних баз.

Візьмемо зарплату 50 000 грн.

ПДФО та військовий збір разом становлять 11 500 грн. ЄСВ роботодавця – ще 11 000 грн.

Загальні платежі дорівнюють 22 500 грн.

Але повна вартість працівника для компанії становить 61 000 грн.

Отже:

22 500 / 61 000 × 100% = приблизно 36,9%.

Це наближений аналог міжнародного показника tax wedge, або податкового клина.

Він показує, яка частина повних витрат на працю не перетворюється на зарплату, яку працівник отримує на руки.

Для України за стандартної схеми та зарплати нижче максимальної бази ЄСВ такий показник становить приблизно 36,9%.

Для зарплати 200 000 грн у нашому прикладі він знижується приблизно до 35,3%.

Але сам відсоток ще не дає відповіді, чи є система справедливою. Необхідно оцінити також розподіл навантаження між різними доходами, соціальні гарантії та можливості легального працевлаштування.

Податки на зарплату в інших країнах: де більше, а де менше, ніж в Україні

Міжнародні порівняння часто вводять в оману.

Наприклад, можна прочитати, що в певній країні прибутковий податок становить 10%, а в іншій – 40%. Але в першій державі до нього можуть додаватися значні обов'язкові внески, а в другій діятимуть неоподатковуваний мінімум, сімейні пільги або податкові кредити.

Крім того, частину платежів може формально сплачувати роботодавець.

Тому для коректнішого порівняння ми використали дослідження OECD Taxing Wages 2026, яке охоплює податки та обов'язкові соціальні внески працівників і роботодавців.

Останній доступний у цьому дослідженні річний набір показників стосується 2025 року.

Як читати таблицю

OECD порівнює умовного найманого працівника без дітей, який отримує середню зарплату у своїй країні.

У таблиці всі складові виражені як частка повної вартості праці, а не gross-зарплати.

Це принципово: наприклад, 17% внесків роботодавця в таблиці не означають законодавчу ставку 17% від зарплати.

Щоб показати Україну в тих самих одиницях, ми перерахували наші ставки на частку повної вартості праці, яка за стандартної схеми дорівнює 122% gross. ПДФО і військовий збір (разом 23% gross) – це 18,9% повної вартості праці, ЄСВ (22% gross) – 18,0%. Військовий збір ми віднесли до податку на доходи – так OECD класифікує подібні платежі, наприклад датський внесок на ринок праці чи французький CSG. Внесків працівника за стандартної схеми в Україні немає.

Для України ми розрахували приблизно 36,9% за ставками 2026 року. Україна не входить до цієї таблиці OECD, тому наш результат є окремим ілюстративним розрахунком, а не офіційним показником OECD за 2025 рік. За ставками 2025 року показник для України був би таким самим – 36,9%, а через пласку шкалу він однаковий для будь-якої зарплати від мінімальної до 172 940 грн, зокрема й для середньої. Втім, це наш розрахунок, а не офіційні дані OECD.

Отже, порівняння дозволяє побачити масштаб навантаження, але його не слід трактувати як абсолютно точний міжнародний рейтинг України.

Бельгія та Німеччина: коли майже половина вартості праці не доходить до працівника

Бельгія має найбільший податковий клин серед країн OECD для розглянутого типу працівника – 52,5%.

Німеччина посідає друге місце з 49,3%.

У цих країнах значну роль відіграють не лише прибуткові податки, а й соціальні внески.

У Німеччині, наприклад, із кожних 100 євро повної вартості праці в моделі OECD близько 14,2 євро припадає на прибутковий податок, 17,8 євро – на внески працівника та 17,3 євро – на внески роботодавця.

Ці кошти пов'язані із системами пенсійного, медичного та іншого соціального страхування.

Але високе навантаження саме по собі не доводить, що система неефективна. Для такого висновку потрібно порівнювати якість послуг, соціальний захист, реальні доходи після податків і вартість життя.

Водночас приклад Німеччини показує: українська ставка ЄСВ 22% не є безпрецедентною у світі, а розмір одного внеску не дозволяє оцінити повне навантаження без урахування інших платежів. У методиці OECD (частка повної вартості праці) український ЄСВ – це 18,0%, німецькі внески роботодавця – 17,3%.

Франція: особливо велика частка внесків роботодавця

Французький податковий клин становить 47,2%.

Звертає на себе увагу структура: у моделі OECD внески та відповідні платежі роботодавця складають 26,7% повної вартості праці.

Це більше, ніж у Німеччині, Бельгії або Україні за нашою стандартною моделлю.

Французький приклад демонструє, наскільки суттєвою може бути частина платежів, яку працівник безпосередньо не бачить у своїй зарплатній відомості.

Однак формальний розподіл платежів між роботодавцем і працівником не обов'язково збігається з їхнім кінцевим економічним тягарем. У довгостроковій перспективі вищі витрати компаній на працю можуть впливати на рівень запропонованих зарплат, найм і ціни.

Польща: близька до України загальна цифра, але інша система

Польща – один із найцікавіших прикладів для порівняння з Україною.

Її податковий клин для середнього працівника без дітей становив 35,0% у 2025 році.

Це близько до нашого українського ілюстративного показника 36,9%.

Проте структура відрізняється.

У Польщі значну частину навантаження становлять соціальні та медичні внески, які враховують правила OECD. Прибутковий податок, виміряний як частка повної вартості праці, у наведеній моделі значно менший, ніж в Україні.

Крім того, польська система передбачає податкові механізми та соціальні виплати, пов'язані із сімейним станом і наявністю дітей.

Тому твердження, що «у Польщі працівник платить 35%, а в Україні 37%», не описує всієї картини. Для сім'ї з дітьми, самотнього працівника або людини з високим доходом результат буде іншим.

Важливий урок для України полягає не лише в конкретному відсотку. Варто дослідити, як саме податкова система підтримує працівників із низькими доходами та сім'ї, а не тільки скільки грошей стягує з кожної зарплати.

США: нижчі податки на працю, але не всі витрати видно в статистиці

Сукупний податковий клин у США становив 30,0% за методикою OECD.

Це менше за український стандартний показник.

Однак американська система складніша, ніж здається за однією цифрою.

Працівники можуть сплачувати федеральний прибутковий податок, податки штату та місцеві податки залежно від юрисдикції. Також діють внески Social Security і Medicare.

У 2026 році стандартні ставки цих двох федеральних внесків становлять:

• Social Security – 6,2% із працівника та 6,2% із роботодавця в межах установленої річної бази;
• Medicare – 1,45% із працівника та 1,45% із роботодавця без аналогічного загального обмеження бази.

Для Social Security у 2026 році встановлена максимальна річна база 184 500 доларів. Для високих доходів також діє додатковий Medicare tax за визначених умов.

Це підтверджує податкова служба США IRS (відкривається в новій вкладці).

Водночас у США значна частина медичного страхування може організовуватися через роботодавця та супроводжуватися приватними страховими преміями й додатковими платежами.

Тому нижчий показник податкового клина не означає, що американський працівник автоматично має більший залишок коштів після всіх необхідних витрат на життя, медицину та страхування.

Порівнювати лише податки без доступності медичної допомоги, вартості житла та соціального захисту було б некоректно.

Велика Британія, Ірландія та Австралія: три різні моделі

У Великій Британії показник OECD становив 32,4%, в Ірландії – 32,6%, в Австралії – 27,9%.

На перший погляд, Австралія виглядає особливо привабливою з погляду оподаткування праці.

Але важливо розуміти методику.

У різних країнах існують пенсійні внески та інші обов'язкові або квазіобов'язкові платежі, які OECD може класифікувати інакше, ніж звичайні податки. Частина таких витрат не відображається в tax wedge так само, як український ЄСВ.

Наприклад, в Австралії значну роль відіграють обов'язкові внески роботодавців до пенсійної системи superannuation, а у Великій Британії – пенсійні схеми з автоматичним включенням, з яких працівник може вийти; OECD не враховує їх ні як податки, ні як обов'язкові платежі.

Тому загальний податковий клин варто розглядати разом із правилами пенсійного забезпечення та іншими обов'язковими витратами.

Різниця між країнами полягає не лише в тому, скільки грошей утримують зараз, а й у тому, які майбутні права або персональні накопичення ці платежі формують.

Данія: високий прибутковий податок не обов'язково означає найбільшу загальну ставку

Данія часто асоціюється з високими податками. І для цього є підстави.

Проте її загальний податковий клин у моделі OECD становить 35,8%, тобто менше, ніж у Німеччині, Бельгії чи Франції.

При цьому переважну частину навантаження становить прибутковий податок.

Внески роботодавця, що входять до показника OECD, порівняно невеликі.

Це хороший приклад того, що дві країни можуть мати схоже загальне навантаження, але абсолютно різний механізм його формування.

Для працівника важлива сума на руки, для бізнесу – повна вартість праці, а для суспільства – те, як зібрані кошти перетворюються на послуги й соціальний захист.

Швейцарія, Південна Корея та Чилі: нижча ставка не завжди означає менші обов'язкові витрати

Швейцарія має показник 23,0%, Південна Корея – 24,8%, а Чилі – лише 7,5%.

Особливо низьке значення Чилі потребує застереження.

Методика OECD не зараховує до податків абсолютно всі законодавчо обов'язкові платежі. Зокрема, деякі внески до приватних або індивідуальних накопичувальних систем класифікуються окремо.

Тому 7,5% для Чилі не означає, що працівник віддає всього 7,5% на всі податки, страхування та пенсійні потреби.

Порівняння зі Швейцарією також не дозволяє автоматично зробити висновок про дешевше життя: потрібно враховувати медичне страхування, вартість послуг та інші обов'язкові витрати домогосподарства.

Низький tax wedge – це перевага за конкретним показником, а не універсальний рейтинг якості податкової системи.

А як щодо Сінгапуру?

Сінгапур цікавий тим, що використовує систему персональних накопичень Central Provident Fund (CPF).

Для громадян і постійних резидентів із третього року віком до 55 років, за стандартних умов і в межах установлених баз, у 2026 році внески становлять 20% зарплати з боку працівника та 17% із боку роботодавця.

Разом – 37% зарплати.

Але такі платежі не можна просто прирівнювати до українського ПДФО чи військового збору: CPF пов'язаний із пенсійними, житловими та медичними накопиченнями, а правила суттєво залежать від віку й резидентського статусу.

Цей приклад показує, що запитання «скільки відсотків забирає держава?» іноді сформульоване неправильно. Не менш важливо, куди саме спрямовуються обов'язкові платежі та кому належать сформовані накопичення.

Джерело: Central Provident Fund Board, ставки 2026 року (відкривається в новій вкладці).

Що ми отримуємо за сплачені податки

Податкову систему варто оцінювати щонайменше за чотирма критеріями.

Перший – навантаження на працівника. Скільки грошей залишається після обов'язкових утримань?

Другий – навантаження на бізнес. Скільки роботодавець має витратити, щоб забезпечити працівникові певний рівень доходу?

Третій – соціальний захист. Які права формують внески, наскільки доступні медицина, пенсійне забезпечення та інші послуги?

Четвертий – справедливість. Як податкове навантаження розподіляється між людьми з низькими, середніми та високими доходами, а також між сім'ями з різною кількістю утриманців?

Саме на четвертому пункті особливо цікаво подивитися на українську модель.

Чи справедлива система оподаткування зарплат в Україні

Українська система має очевидну перевагу – відносну простоту.

Для більшості стандартних зарплат ставки зрозумілі, а розрахунок не потребує складних прогресивних шкал.

Проте простота не обов'язково означає справедливість.

Працівник із зарплатою 20 000 грн та працівник із зарплатою 100 000 грн за звичайних умов віддають однакову частку gross-зарплати через ПДФО та військовий збір – 23%.

Для першого це 4 600 грн, для другого – 23 000 грн.

Формально відсоток однаковий. Але вплив цих платежів на можливості забезпечувати базові потреби може суттєво відрізнятися. Як ростуть ціни на базові потреби родини, ми рахували в матеріалі про сімейний бюджет.

Крім того, в Україні діє максимальна база нарахування ЄСВ. Для високих зарплат вона обмежує подальше зростання цього внеску.

Тому система не є прогресивною за всіма своїми складовими.

Проблема податкової соціальної пільги

В Україні існує податкова соціальна пільга (ПСП), яка за визначених умов дозволяє зменшити базу оподаткування ПДФО.

Але у 2026 році для стандартної ПСП граничний місячний дохід становить 4 660 грн, тоді як мінімальна зарплата за повністю відпрацьовану місячну норму – 8 647 грн.

Це означає, що звичайний працівник із повною зайнятістю, який отримує мінімальну зарплату, перевищує стандартний дохідний поріг для застосування пільги.

Для окремих категорій платників, зокрема батьків із дітьми, законодавство передбачає спеціальні правила визначення права на пільгу.

Але сама конструкція стандартного порогу ставить важливе запитання: наскільки ефективно цей інструмент підтримує людей із найнижчими зарплатами?

Як можна покращити оподаткування зарплат в Україні: позиція редакції

Наведені нижче пропозиції є редакційним аналізом можливих реформ, а не чинними нормами законодавства.

ГРОШІ pro вважає, що дискусія про реформу оподаткування праці має починатися не з гасла «зменшити всі податки», а з точного визначення проблеми, яку держава хоче розв'язати.

1. Зменшити навантаження насамперед на невисокі зарплати

Один із можливих підходів – створити дієвіший неоподатковуваний мінімум або податковий кредит для працівників із низькими доходами.

Наприклад, можна розглянути модель, за якої частина заробітку не оподатковується ПДФО або працівник отримує визначене зменшення податкового зобов'язання.

Така система дозволила б збільшувати чисті доходи тих, для кого додаткова тисяча гривень має найбільше значення.

Водночас механізм потрібно правильно спроектувати: різке скасування пільги після досягнення певної зарплати може створити ситуацію, коли невелике підвищення gross майже не збільшує net.

2. Розглянути адресне зменшення витрат роботодавців

Ще один можливий напрям – зниження або часткова компенсація внесків роботодавців для певних категорій робочих місць.

Наприклад, для офіційного працевлаштування людей із низькими зарплатами чи визначених груп працівників.

Уявімо суто ілюстративний сценарій: ставку ЄСВ для певного робочого місця знижують із 22% до 18%.

За gross-зарплати 50 000 грн прямі витрати роботодавця на ЄСВ зменшилися б з 11 000 до 9 000 грн на місяць.

Повна вартість такого працівника скоротилася б із 61 000 до 59 000 грн.

Але зарплата на руки автоматично не зросла б, оскільки безпосередні утримання працівника не змінилися.

Отже, ефект залежатиме від того, як бізнес використає економію: на підвищення зарплат, створення робочих місць, зниження цін або інші витрати.

Існує й інша проблема: зменшення надходжень ЄСВ потрібно компенсувати або врахувати у фінансуванні соціальної системи.

Особливо під час війни будь-яка така зміна потребує фінансового моделювання, а не лише політичної обіцянки.

3. Переглянути підтримку сімей із дітьми

Міжнародний досвід демонструє, що оподаткування праці може істотно залежати від складу домогосподарства.

За даними OECD, у 2025 році середній податковий клин для самотнього працівника без дітей становив 35,1%, а для родини з одним працюючим дорослим і двома дітьми за тієї самої середньої зарплати – 26,2%.

Це не універсальна модель для всіх країн, але приклад того, як податкові пільги та грошова підтримка можуть змінювати фактичне навантаження.

Для України доцільно дослідити, чи достатньо ефективними є чинні пільги для батьків, і чи можна зробити підтримку більш адресною та доступною без складної бюрократії.

4. Показувати працівникові повну вартість його роботи

Щомісячний розрахунковий лист міг би зрозуміло відображати не лише gross і net, а й суму ЄСВ роботодавця та загальну вартість праці.

Такий підхід не потребує зміни ставок.

Він дозволить працівникам краще розуміти власну компенсацію, а роботодавцям – предметніше пояснювати бюджет найму.

Прозорість сама по собі не гарантує зниження податків. Але вона робить публічну дискусію значно точнішою.

5. Оцінювати реформи не тільки за зниженням ставок

Якщо зменшити податки, але не забезпечити фінансування пенсій, оборони та інших державних зобов'язань, проблема просто переміститься в іншу частину бюджету. Як влаштовані доходи і видатки держави, ми пояснювали в матеріалі про державний бюджет.

Тому кожну реформу потрібно перевіряти за кількома показниками:

• скільки додаткових коштів залишиться працівникам;
• як зміняться витрати компаній;
• чи зросте офіційна зайнятість;
• якими будуть втрати або додаткові надходження бюджету;
• як це позначиться на пенсіях та соціальному страхуванні;
• хто виграє найбільше, а хто може програти.

Для України під час повномасштабної війни питання фіскальної стійкості є особливо важливим. Зміни потрібно оцінювати разом із потребами оборони, соціальної системи та післявоєнного відновлення.

Чи вигідніше роботодавцю співпрацювати з ФОП замість найманого працівника

Порівняння податків за трудовим договором і за підприємницькою моделлю дійсно може показувати істотну різницю.

Проте це не тотожні правові форми.

ФОП самостійно веде підприємницьку діяльність, сплачує передбачені для своєї системи податки та внески, організовує роботу й не отримує автоматично всіх гарантій найманого працівника.

Якщо фактично існують трудові відносини, але їх лише формально оформлюють як підприємницькі, можуть виникати юридичні та податкові ризики. Окремо ФОП варто бути готовими до запитів банку щодо походження коштів – як на них відповідати, ми пояснювали окремо.

Тому рішення не можна приймати лише за результатом порівняння відсотків.

Для повноцінного висновку потрібно враховувати характер роботи, підпорядкування, ризики, гарантії, оплачувані відпустки, лікарняні та інші умови.

Що уточнити перед підписанням пропозиції про роботу

Працівнику варто поставити три запитання:

1. сума в пропозиції – gross чи net;
2. яка частина винагороди гарантована, а яка є бонусом;
3. чи оформлюють повну суму як офіційну зарплату.

Роботодавцю корисно рахувати не тільки gross, а повну щомісячну вартість працівника. Саме вона показує, скільки реально коштує підвищення зарплати, нова вакансія або перегляд компенсацій команди.

Поширені запитання про податки із зарплати

Який податок із зарплати в Україні у 2026 році?

Для більшості звичайних зарплат із нарахованої суми утримують 18% ПДФО та 5% військового збору. Роботодавець додатково нараховує ЄСВ за стандартною ставкою 22% у межах установлених правил.

Скільки отримаю на руки із зарплати 30 000 грн?

За стандартної схеми без спеціальних пільг – 23 100 грн. ПДФО становить 5 400 грн, військовий збір – 1 500 грн.

Скільки коштує роботодавцю працівник із зарплатою 50 000 грн?

Якщо 50 000 грн – це gross, повна вартість зарплати та стандартного ЄСВ становить 61 000 грн. Якщо 50 000 грн – бажана сума на руки, витрати компанії становитимуть приблизно 79 221 грн.

Ці суми не включають інші можливі витрати роботодавця на організацію роботи.

Чи сплачує працівник ЄСВ зі своєї зарплати?

За стандартною моделлю ЄСВ нараховує роботодавець додатково до gross-зарплати. Це не означає, що внесок економічно не впливає на оплату праці, але у звичайному зарплатному розрахунку його не утримують із net працівника.

Чому із зарплати утримують 5% військового збору, а не 1,5%?

Для більшості звичайних зарплат у 2026 році застосовується ставка 5%. Ставка 1,5% зберігається для окремих визначених законодавством доходів і категорій осіб.

У якій країні найнижчі податки на зарплату?

Єдиного універсального рейтингу немає. Серед країн OECD для середнього найманого працівника без дітей у 2025 році найнижчий tax wedge зафіксовано в Колумбії – 0%, а один із найнижчих показників також мала Чилі – 7,5%.

Однак частина обов'язкових платежів у цих країнах не входить до визначення податків у методиці OECD. Тому наведені відсотки не можна трактувати як повну суму всіх витрат працівника.

Висновок: Україні потрібні не просто нижчі податки, а краща система оплати праці

Українська модель оподаткування зарплат не є найважчою у світі. За загальним рівнем навантаження вона помітно поступається Бельгії, Німеччині та Франції, хоча є важчою за низку інших розвинених економік за розглянутими показниками.

Але головна проблема не обов'язково полягає в тому, що Україна збирає занадто великий відсоток із кожної зарплати.

Проблема також у тому, як ці платежі розподілені між людьми з різними доходами, які гарантії вони фінансують та наскільки легко бізнесу створювати офіційні робочі місця.

Позиція ГРОШІ pro: пріоритетом майбутньої податкової реформи має бути не механічне зниження ставок для всіх, а покращення умов для працівників із низькими доходами, підтримка легального працевлаштування, зрозуміле фінансування соціального страхування та прозорість повної вартості праці.

Зрештою, справедливість системи визначається не лише тим, скільки грошей держава збирає із зарплати, а й тим, які можливості людина отримує натомість.

Методологія

Українські приклади розраховані за стандартними ставками станом на жовтень 2026 року без індивідуальних пільг та спеціальних випадків. Міжнародні дані OECD відображають 2025 рік, середню зарплату кожної держави та визначений тип домогосподарства. Це дає можливість порівнювати системи, але не означає, що всі країни мають однакову структуру обов'язкових платежів або соціальних гарантій.